* Щоб відзначити кожну історію, AVON перерахує по 1$ США благодійним організаціям, що підтримують жінок у 2021 році.
Ми створюємо першу у світі діджитал-галерею жіночих історій.

Історій натхнення, рішучості та подолання перешкод задля досягнення того, що раніше здавалось неможливим.

Щоб відзначити кожну історію, AVON перерахує по 1$ США благодійним організаціям, що підтримують жінок у 2021 році.
У 22 роки у мене часто запитували: "Ти що все життя збираєшся спортом займатися? Грати в теніс, бігати по корту?" "Так, звичайно" - відповідала я!

"А що ти будеш робити в 50 ... 60 .. років ??" - "бігати по корту!" - в той час я була переконана, що нічого в цьому світі не здатне позбавити мене функції бігати по корту. Так, з роками повільніше, але з усім тим...

Але у 23 роки мою ногу дуже якісно переїхала вантажівка. 4 місяці в лікарні й 46 загальних наркозів.

Рік мені розповідали, що бігати я вже ніколи не зможу. "Ти ж жінка! Кому ти потрібна без ноги?", "неможливо бігати з пересадженою шкірою", "тобі не потрібен спорт, поміняй пріоритети, народжуй дітей!". Сили завжди перш за все потрібно знаходити в собі. Я точно знала чого хочу - максимально швидко повернутися в спорт. Тренуватися, тренувати та бігати по корту. І для цього необхідно було відпиляти шматочок ноги, бо вона перестала виконувати свої функції.

В перші дні після ДТП, коли необхідно було робити постійні переливання крові, велика кількість абсолютно незнайомих мені людей згодилася мені допомогти. Дехто приїжджав з інших міст, аби просто стати донором крові.

До того ж навколо мене зібралося чимало людей, які поділяли мої погляди, та дуже допомагали: займалися технічною частиною, рахунками, спілкувалися із лікарями... Інколи було дуже важно, адже я не могла заснути декілька днів поспіль, а морфій не допомогав - у мене завжди була температура 41.Тоді я зрозуміла, що мій організм набагато сильніший, аніж я могла помислити.

Це і те, що тепер мені треба рухатися самостійно змусило мене швидше відновлюватися. Я брала пляшки з водою і тренувалася. Навчилася сидіти, а через 2 місяці вчилася опускати ноги з ліжка... Потім стояти й ходити. Так, це боляче і важко, але дуже цікаво.

Мене виписали з лікарні, і я почала шукати лікарів, які якісно змогли б відпиляти ногу. На це пішов рік... Понад 50 клінік відмовили мені, сказавши що бігати з такими тканинами неможливо. На що я посміхалася, розуміючи, що це просто вони не знають, як правильно все зробити. Я продовжувала пошуки, паралельно тренуючись, тренуючи й подорожуючи.

Головне, напевно, те, що навіть стрибаючи на милицях я продовжувала жити, продовжувала насолоджуватися життям, тому що життя - це процес. Дуже захопливий і цікавий (звичайно коли ти вмієш робити своє життя таким, і вмієш насолоджуватися процесом).

У 24 роки я пробігала 10 метрів. Відстібала ногу і чекала 3 години поки пройде судома. За рік з дистанції 10 метрів я просунулася до 21 тисячі метрів. І вже пробігла 31 напівмарафони й два марафони - стала рекордсменкою України. (Хто не знає марафон - це 42,195км).

Граю і треную в теніс, ходжу в зал, катаюся на велосипеді, плаваю, закохалася в йогу і кізомбу. Треную онлайн та офлайн. Роблю красивими та здоровими спини й тіло. Вчу, як завжди виглядати ідеально для себе і бути повними сил і енергії. А ще у мене є школа ходьби й бігу на протезі.Моє життя не змінилося. Хіба що тепер ноги змінюю.

Так що вміння насолоджуватися життям і здатність відчувати інтерес абсолютно до всього того, що відбувається, робити те що цікаво, жити зараз, не чекаючи «зручного моменту», здатність крокувати в страху - це і є основа щастя.

Мені було цікаво. Відразу після ДТП мені було цікаво, що буде далі, і наскільки боляче це буде. У лікарні було цікаво дізнатися, який біль здатен витримати мій організм. Перед ампутацією мені було цікаво, що я відчую побачивши, що шматочка ноги немає. Було цікаво, як це - управляти металевою кінцівкою.

А щастя воно ж не залежить від декорацій. Пам'ятайте, що людський організм набагато сильніший, аніж ми можемо собі уявити. Ти можеш абсолютно все, у що ладен повірити!

Бути сучасною жінкою — це жити виключно своїм життям, вільним від стереотипів, що нав'язує соціум. Бути сучасною жінкою — це про особисту свободу. Ще років 50 тому у жінок було значно менше свобод, і я дуже ціную можливості, які маю сьогодні.

Бути ідеальною жінкою — це бути щасливою жінкою, в гармонії зі своїм зовнішнім і внутрішнім світами. Звучить ніби просто, але щоб досягти наповненості, часто потрібна життєва мудрість. Ідеальна жінка не повинна все встигати, мати ідеальний манікюр, родину чи блискучу кар'єру, — все це я теж вважаю стереотипами, що не дають жінці знайти те, про що вона справді мріє.

Пам'ятаю своє дитинство, навчання. Було відчуття, наче весь час до чогось готуєшся: закінчити школу, вступити в ВНЗ, закінчити ВНЗ (обов'язково з відзнакою!), потім — зробити блискучу кар'єру, вийти заміж, купити квартиру, народити дитину (а краще дві). Є чіткий план, який не можеш порушити, бо тебе заклюють питаннями й непроханими коментарями.

Уперше я «прокинулася», коли мені було 30 років — тоді був мій перший декрет. «Хто я? Чого досягла? Що мені подобається і чим я маю займатися в житті?» — запитувала себе. Здавалося, позаду — чудова кар'єра, але немає відчуття перемоги, наче я увесь час досягала не своєї мети.

Мій шлях – це класичний зразок ситуативного лідерства,
коли ти бачиш певну проблему і ясно розумієш,
що ніхто не вирішить її за тебе.


Мені конче хотілося мати доступ до сучасної і красивої сортувальної інфраструктури, і я усвідомлювала, що в Києві вона не з'явиться за все моє життя, і навіть мої діти, коли виростуть і стануть дорослими, не зможуть з нею познайомитися. Мене не влаштовували такі обставини, я хотіла пришвидшити появу сортувальних станцій. На щастя, так сталося, що про ці зміни мріяла не тільки я, а тисячі й сотні тисяч українців.

«Україна Без Сміття» сьогодні – це мрія, яка стала реальністю. Ми показали, що ВСЕ реально і можна мріяти про більше.

Сильною я стала тоді, коли стала чесною з собою, коли обрала себе. Це важке усвідомлення. Важке настільки, що готова була втратити все, що мала до цього — близьке оточення та напрацьований соціальний статус. Це той випадок, коли починаєш із чистого аркуша з думкою, що більше не маєш права марнувати свій дорогоцінний час, не маєш права зраджувати собі і своїм мріям. Тож я зрозуміла: заради себе більше не маю права витрачати час на людей, які мене не люблять, і на роботу, яка мене не драйвить.

Я надзвичайно щаслива бути жінкою — слабкою і сильною, емпатійною й емоційною, амбітною і часом дуже ледачою. Колись усвідомила, що визнавати свої помилки, просто дати собі право помилятися, бути слабкою або ледачою — в цьому є багато сили. Це теж про чесність із собою.

Моя суперсила — будувати. Проєкти, стосунки, знайомства,
стратегії розвитку. Ставлюся до цього як до мистецтва,
для мене важлива кожна деталь. Радію надзвичайно,
коли все вдається і хтось помічає закладену в деталі красу.


Найважче — не розчаровуватися: в людях, в обставинах. У такі миті просто сприймаю проблемну ситуацію як процес, який треба вирішувати. Роблю перший крок, другий, — і от ти вже у процесі — без зайвих емоцій шукаєш вихід і завжди його знаходиш. Я сприймаю розчарування як елемент досвіду. Він не робить мене жорсткішою, а тільки ще більш цілісною і мудрою.

Мені пощастило бути коханою дитиною, народженою в любові. Саме це - основа для енергії й сил рухатися вперед у дорослому віці для кожної людини. Якщо так сталося, що ви не отримали цього в дитинстві, перетворіть ці знання вже у вихованні ваших дітей. Нехай їм вистачатиме вашої любові. Коли помер мій тато, моє життя власне було зруйноване, у всіх пунктах. Неймовірний збіг обставин, але це стало головним переломним моментом, в якому я не втратила себе, хоч і багато сліз було пролито в той період, але подорослішала. Я стала жорсткіше, але не жорсткою, я стала реалістичнішою, але не перестала вірити людям, я змогла не втратити сенси. Я присвячую себе собі й дітям, і головне, я, наповнена його коханням, продовжую жити в любові до навколишнього світу і в радості, і в горі

Ніколи не думала, що мені доведеться пережити жахливу боротьбу за власних дітей і особливо за доньку, яку утримували. Її позбавили права бути зі своєю мамою на нескінченні 99 днів. Ми вистояли й змогли законним шляхом повернути можливість бути один в одного. Я розгорнула велику кампанію #вернутьТеону, і тисячі людей в Україні, підтримавши мене, дали сили вистояти. Я безмежно вдячна кожному, хто підтримав нас і був на нашому боці. Моя історія показала наскільки недосконале законодавство в Україні щодо батьківського кіднепінгу. Я всім серцем за жінок в Україні. Переживши гірші три місяці в моєму житті, я захищаю тепер права жінок і дітей в Україні в рамках громадської організації #жінкиUA - ми виступаємо за криміналізацію насильства в Україні.

Я безумовно люблю життя і людей, і безмежно вдячна за цей дар, а ще я сильно люблю дітей, маму, родину, Лілі, танцювати, дружити, прагнути, люблю все красиве і пізнавати все нове, а ще я продовжую вчитися любити себе.

Життя - це нескінченні відкриття, нескінченний потік новин, подій... Можливо я занадто насичено і яскраво живу? Я так багато встигла, справдилися багато моїх мрії. Я вже була і журналістом, і ведучою, і радником міністра, і редактором, і видавцем. Мене друкували в глянцевих журналах і знімали в кампейнах; я виступала перед тисячною аудиторією і говорила про силу жінок, вселяючи в них віру. І у світі я багато де була і на багатьох концертах; і любов була в моєму житті, і щастя, і втрати. У мене троє (я сама не вірю, клянуся) нереальних дітей. Я не можу сказати, скільки нереальних людей я знаю особисто, скільки було чудових перемог і святкувань моїх днів народжень. Сьогодні буде ще одне. Я щаслива. Я пишаюся собою і я в себе вірю. І це все при тому, що мені вже 41 (клянуся, вам, я зовсім не вірю в це). У мене немає будинку, немає гарної машини, немає діамантів, і рахунку в банку. У мене іноді немає грошей оплатити бензин і харчування дітям в школі, але, у мене є найголовніше.

У мене є я!

І тут я для того, щоб сказати вам, (клянуся, це правда) - зовсім не страшно і зовсім не соромно називати правдиві цифри про вік. Немає нічого страшного в тому, щоб бути самотньою. Не страшно заново починати своє життя. Круто бути чесним. Не страшно, що вас засуджують, не страшно, що вас не зрозуміють, не страшно бути бідним або багатим, не страшно, зізнаватися в тому, що вам недобре або вам потрібна допомога. Соромно, коли ви зрадили себе; коли ви погана людина; коли ображаєте інших; коли засуджуєте всіх; коли породжуєте зло й агресію.

Страшно знаєте що? Страшно не подолати свої страхи. Страшно втратити себе, а значить все втратити. Решта не страшно...

У моїх дітей все буде, я не боюся, я вірю і люблю. Я мрію. Мрію, щоб всі жінки були щасливі, щоб вони створювали щасливі сім'ї, якщо це їх вибір, щоб в цих сім'ях про повагу в любові вони народжували й виховували щасливих дітей. Щоб ці діти створювали щасливі сім'ї, щасливі держави й щасливий світ. Все в ньому починається з ЖІНОК, і триває лише завдяки їм!